У туманних сутінках старого горища, де павутиння колише вітер спогадів, з’являється Ога-Буга – Сивий Чуб. Його очі, мов ржаві ґудзики, бачать світ крізь призму древніх таємниць. Він не говорить – бурмоче щось собі під ніс, поки ховається за старими книжками. Його сиве хутро завжди трохи вологе від туману, а усмішка крива, як сільська доріжка після дощу. Кажуть, він може нашептати сни… але не завжди приємні.